Моє проблемне питання

Досвід роботи вчителя

фізичної культури

Шевчука Олександра Вікторовича,

Адамівської ЗОШ І-ІІІ ступенів,

спеціаліста вищої категорії,

педагогічне звання «Старший вчитель»,

педагогічний стаж 45 рік

Актуальність теми досвіду

вчителя фізичної культури Шевчука  О.В.

Тема «Формування здоров’язберігаючої компетентності учнів засобами фізкультурно-оздоровчої роботи  та ефективність їх упровадження в педагогічну практику» дуже актуальна, тому що мета фiзичного виховання пiдлiткiв полягає в пiдвищеннi рухової активностi та укрiпленні здорового способу життя шляхом удосконалення державних програм фiзичного виховання з корегуванням, спрямованим на досягнення кiнцевої мети iз урахуванням сучасних технологiй.
Здiйснення цiєї мети неможливе без активної пiзнавальної дiяльностi учнiв на уроках. У досвiдi висвітлені всi аспекти даної проблеми, а саме: педагогiчнi технологiї, якi використовуються для реалiзацiї теми в практичнiй дiяльностi; методи та засоби навчання, що сприяють активiзацiї процесу пiзнання.
У досвiдi наводиться чимало практичних прикладiв, які сприяють розвитку здоров’язберігаючої компетентності учнів, формуванню навичок здорового способу життя школярів.

Запропонованi матерiали розробленi з метою:

• опанування учнями основних умiнь та навичок у межах програм;
• формування творчої особистостi учнiв;       

• формування здоров’язберігаючої компетентності учнів;        
• розкриття та розвиток особистiсних якостей та здiбностей школярiв;     
• розвитку стiйкої зацiкавленостi до занять фiзичними вправами в школi та вдома.

Формування здоров’язберігаючої компетентності учнів

засобами фізкультурно-оздоровчої роботи

та ефективність їх упровадження в педагогічну практику

Щоб зробити дитину розумною і розсудливою, зроби її кріпкою і здоровою. Хай вона працює, діє, бігає, кричить, хай вона знаходиться у постійному русі.

Ж.Ж.Руссо

І. Актуальність і перспективність

Здоров’я — необхiдна умова активної життєдiяльностi людини. Значнi його порушення призводять до суттєвих змiн у звичайному способi життя, а iнодi й до вимушеної корекцiї планiв на майбутнє.        
       Аналiз стану здоров’я населення України вказує на наявнiсть негативних тенденцiй у цьому аспектi. Зростає загальна захворюваність, смертнiсть, збiльшується кiлькiсть нервово-психiчних хвороб при низькому рiвнi народжуваностi.
       На сьогоднi в Україні стан здоров’я громадян є не тiльки важливою соцiально-економiчною та медичною проблемою, а й фактором, що визначає стiйкий розвиток країни в третьому тисячолiттi.     
      Здоров’я нацiї розглядається як показник цивiлiзованостi держави й вiдображає соцiально-економiчне становище суспiльства. Саме тому державна полiтика щодо здорового способу життя на сьогоднi регламентується законами та державними програмами, що спрямованi на пропаганду здорового способу життя дiтей та молодi.

Пiклування про здоров’я пiдростаючого поколiння зумовлено
негативною тенденцiєю показникiв стану здоров’я цiєї когорти населення, кризовою медико-демографiчною ситуацiєю в Українi та низьким рiвнем мотивацiї до здорового способу життя. Статистика свiдчить, що 97% випускникiв навчальних закладів мають проблеми зі здоров’ям.       
       Тому одним iз прiоритетних завдань загальноосвiтньої школи, як зазначається в Основах законодавства України, є охорона й змiцнення здоров’я учнiвської молодi.         
       За останнi роки в Українi зроблено значнi кроки на шляху створення умов для формування здоров’я людини через освiту. Законами України, державними нацiональними програмами (закон України «Про загальну середню освiту», «Нацiональна доктрина розвитку освiти України в ХХI столiттi», Державна програма «Дiти України» та iн.) визначено необхiднiсть розв’язання найважливiших завдань сучасної освiти, спрямованих на здоровий iнтелектуальний, соцiальний, фiзичний розвиток собистостi.

На рiвнi держави збереження здоров’я дiтей та молодi виступає одним із першочергових завдань, яке знайшло своє вiдображення в
Конституцiї України, Нацiональнiй доктринi розвитку освiти в ХХІ столiттi, законодавчих актах України у сферi охорони здоров’я, указах Президента й рiзноманiтних мiжнародних і нацiональних програмах і проектах.        
       Так, у Конституції України наголошується, що здоров’я людини є однiєю з найвищих соцiальних цiнностей, забезпечення якої є одним із головних обов’язкiв держави. Нацiональна доктрина розвитку освiти активно пропагує здоровий спосiб життя. Одним із найважливiших завдань нацiональної програми «Дiти України» є створення сприятливих умов для фiзичного, психiчного, соцiального й духовного розвитку дiтей, забезпечення їх правового та соцiального захисту.

Популяризація спорту й здорового способу життя є актуальною для молодшого покоління українців, здоров’я якого наразі викликає занепокоєність. Тому невипадково в Україні наступний 2012 рік оголошений роком спорту й здорового способу життя. Про це заявив прем’єр-міністр Микола Азаров, який висловив надію на те, що спорт із кожним роком займатиме все більшу й більшу частину активного життя наших громадян, і це буде нашим спільним внеском у майбутнє.

Загальнодержавна програма «Здоров’я 2020: український вимір» на 2012-2020 роки спрямована на реалізацію в Україні державної політики у сфері охорони здоров’я стосовно його збереження та зміцнення; профілактики неінфекційних захворювань; мінімізації факторів (чинників) ризику захворювань та створення сприятливого для здоров’я середовища; створення такої системи охорони здоров’я, яка відповідала б реальним потребам населення з організацією виконання спеціальних заходів щодо медичного забезпечення; формування культури здоров’я, мотивації населення до здорового способу життя.

Увесь цивілізований світ все більше схиляється до тієї думки, що найбільшою цінністю для самої людини та суспільства, в якому вона живе, є її життя та здоров’я.

Найважливішим завданням шкільного фізичного виховання є виховання здорових молодих людей, які повною мірою оволоділи навичками та вміннями, що визначені навчальною програмою з фізичної культури.

У сучасних умовах важливим завданням сім’ї та школи в роботі з укріплення здоров’я дітей є прищеплювання учням стійкого інтересу до занять фізичними вправами в школі та вдома, а також заняттями оздоровчою фізичною культурою.

Правильне фiзичне виховання великою мiрою сприяє повноцiнному психiчному розвитку дитини та вдосконаленню її рухових функцiй.

Саме уроки фізичного виховання сприяють розвитку здоров’язберігаючої компетентності учнів, формуванню навичок здорового способу життя, тому на сучасному етапі розвитку освіти заняттям фізичною культурою, їх структурі та формам проведення приділяється велика увага.

ІІ. Теоретичне обґрунтування проблеми

Проблеми здоров’я й здорового способу життя учнівської молоді та умови їх оптимізації стали предметом дослідження філософів, медиків, психологів, педагогів. Теоретико-методологічні засади цих питань сформульовано в працях А.Г.Здравомислова, І.Н.Смирнова, Л.П.Сущенко; питання формування здорового способу життя з позицій медицини розкрито в роботах: М.М.Амосова, Н.В.Артамонова, Л.П.Леонтьєва, Ю.П.Лісіцина, Р.Є.Мотилянської, В.С.Язловецького; формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували: О.Ф.Артюшенко, О.М.Вацеба, Л.В.Волков, Л.Д.Гурман, В.С.Дробинський, О.Д.Дубогай, С.А.Закопайло, М.Д.Зубалій та інші. Сучасний навчально-виховний процес базується на основі особистісно орієнтованого й компетентнісного підходів. Тому й формування здорового способу життя засобами фізичного виховання повинно здійснюватися в контексті реалізації їх цілей і завдань.

Проблему особистісно-орієнтованого навчання розглядало багато педагогів та вчених. Наукові розробки Є.Барбіної, І.Беха, Н.Ничкало, Н.Щуркової та інших учених спрямовані на становлення особистісно орієнтованої шкільної системи, що враховує потреби всіх суб’єктів педагогічного процесу. Сучасні педагоги С.Гончаренко, О.Пєхота, В.Рибалка, І.Якіманська розглядають особистісний підхід як найважливіший принцип організації навчально-виховного процесу, що передбачає врахування своєрідності, індивідуальності особистості у вихованні дитини.

Багатьма українськими й російськими вченими, педагогами, фізіологами, медиками (М.Амосовим, Г.Апанасенком, І.Варшавським, Е.Булич, Н.Денисенко, А.Маркорасян та іншими) було визначено унікальний вплив фізичної культури на здоров’я дітей. Сьогодні велика увага приділяється оновленню й модернізації сучасного уроку. І урок фізичної культури не є вийнятком.

У своїх навчально-методичних посібниках («Технологія конструювання уроку «Фізична культура», Збірнику науково-методичних рекомендацій з питань організації урочної роботи в системі фізичного виховання дітей і підлітків у навчальних закладах) О.П.Аксьонова та О.І.Миронюк розкривають науковість та методичні аспекти організації сучасного уроку (уроку здоров’я), звертають увагу на здоров’язберігаючі та здоров’яформуючі компоненти навчального процесу.

Головними технологіями на уроці фізичного виховання є здоров’язберігаючі технології, над якими працювали І.В.Волкова, Т.Бойченко, О.Ващенко. У своїх працях вони виокремили наступні їх типи:

-               здоров’язберігаючі – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;

-               оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

-               технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання;

-               виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Поняття «здоров’язберігаючі технології» об’єднує в собі всі напрямки діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

ІІІ. Наукова достовірність

З глибокої давнини вiдомо про оздоровчий вплив фiзичних вправ на органiзм людини. На їхнє велике значення у боротьбi з хворобами i для продовження життя вказували багато поколiнь грецьких лiкарiв i фiлософiв у свох творах i висловленнях. Так, Аристотель говорив: «Життя вимагає руху...». «Нiщо так не виснажує i не руйнує людину, як тривала фiзична бездiяльнiсть».

Ідея використання працi, фiзичних вправ в iнтересах профiлактики хвороб i боротьби за довге життя пройшла через багато столiть, i люди в рiзнi епохи не раз поверталися до висловлень грецьких мислителiв. Видатний таджицький учений, фiлософ, лiкар Ибн Сiна, або Авiцена, (980-1037 р.р.) писав у своєму творi «Канон лiкарської науки», що, якщо займатися фiзичними вправами й дотримуватися нормального гiгiєнiчного режиму, не буде потреби у вживаннi лiк.

Роль фiзичної культури в збереженнi й змiцненнi здоров’я особливо зросла в наш час науково-технiчного прогресу, коли фiзична активнiсть у виробничiй i побутовiй дiяльностi зведена до мiнiмуму.

Охорона здоров’я в усьому свiтi, у тому числi й в Українi, прагне розвивати, охороняти та змiцнювати людське здоров’я. Особливе мiсце в системi охорони здоров’я належить фiзичнiй культурi та спорту, а отже, i фiзичному вихованню.    
        Фiзична культура — частина загальної культури суспiльства, одна зі сфер соцiальної дiяльностi, спрямована на змiцнення здоров’я, розвиток фiзичних здiбностей людини. Основнi показники стану фiзичної культури в суспiльствi — рiвень здоров’я й фiзичного розвитку людей; ступiнь використання фiзичної культури у сферi виховання та освiти, у виробництвi, побутi; спортивнi досягнення.

Фiзичне виховання — це органiчна частина загального процесу виховання, соцiально-педагогiчний процес, спрямований на зміцнення здоров’я, гармонiйний розвиток форм i функцiй людського органiзму. Основні засоби фiзичного виховання — заняття фiзичними вправами, загартування органiзму, гiгiєна працi та побуту.

На вiдмiну вiд охорони здоров’я, фiзична культура не має чiтко визначеної областi дiї, вона призначена для всебiчного розвитку людського тiла й духу. Інакше кажучи, якщо охорона здоров’я бореться з наслiдками негативних процесiв, то фiзична культура їх попереджає, допомагає уникнути. Здоровий спосiб життя є невiд’ємною складовою частиною фiзичного здоров’я людини, але й складовою найпроблематичнiшою: чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи нi — завжди залежить від більш чи менш свідомого вибору людини. Головними «ворогами» здорового способу життя можна назвати культурні забобони, деякi соцiальні чинники (недостатня матерiальна забезпеченiсть тощо), а також так званi «шкiдливi звички», які мають одночасно психологiчну, культурну й соцiальну природу та щороку призводять до зростання смертностi та погiршення загального стану здоров’я населення України. Фiзичне виховання покликане послабити та нейтралiзувати дiю цих негативних факторiв.

На сучасному етапі розвитку освіти перед школою стоїть головне завдання – формування компетентної особистості, розвиток її ключових компетентностей, серед яких однією з провідних виділяють здоров’язберігаючу. Тобто сьогодні головною метою сучасних уроків фізичної культури є саме формування навичок здорового способу життя, розвиток здоров’язберігаючої компетентності учнів.

Під поняттям здоров'язберігаючої компетентності слід розуміти характеристики властивості учня, спрямовані на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров'я – свого та оточення.

Ставлення учнів до свого здоров’я, на мою думку, є основою здоров’язбереження, тому що  через мотивацію цього ставлення можна здійснити ціннісно орієнтовану діяльність дітей та підлітків зі збереження та зміцнення власного здоров’я. Тому пропаганда здорового способу життя через валеологічне та екологічне виховання засобами уроків є складовою в розв’язанні проблеми здоров’язбереження.

Слід звернути особливу увагу на питання оволодіння навичками здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи.

Основні задачі фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів – це:

1. Укріплення здоров’я, корекція недоліків фігури, підвищення функціональних можливостей організму.

2. Розвиток рухливих якостей: швидкості, гнучкості, сили, швидкісно-силових якостей, координаційних, витривалості.

3. Виховання ініціативності, самостійності, формування адекватної оцінки власних фізичних здібностей.

4. Виховання навичок здорового способу життя, звички до самостійних занять фізичними вправами та вибраних видів спорту у вільний час, організація активного відпочинку та дозвілля.

5. Виховання психічних морально-вольових якостей і властивостей особистості, самовдосконалення й саморегуляція фізичних та психічних станів.

Таким чином, формування в школярів звички зайнятися фізкультурою включає:

-         виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами;

-         озброєння їх знаннями з фізичної культури, фізіології та гігієни людини й вироблення на їх основі переконань у необхідності систематично займатися фізкультурою;

-         практичне навчання учнів щодня самостійно займатися фізичними вправами в режимі шкільного й позашкільного часу.

Головна мета фiзкультурно-спортивної роботи полягає в тому, щоб залучити кожного школяра до самостiйного, щоденного виконання фiзичних вправ на свiжому повiтрi. У сучасних умовах учитель фiзкультури навчає в середньому 200-300 учнiв. Органiзувати щоденну фiзкультурно-масову роботу слiд так, щоб усiма педагогiчними засобами привчати учнiв до самостiйних занять фiзичними вправами як у школі, так і вдома.

Усi форми фiзкультурно-оздоровчих i спортивних занять, якi проводяться в процесi навчальної й позакласної роботи, повиннi вiдповiдати головнiй вимозi — всемiрно сприяти залученню кожного учня до щоденних самостiйних занять фiзкультурою й спортом.

Здоров’я людини також великою мiрою залежить вiд обсягу її знань i практичних умiнь у використаннi оздоровчих сил природи (в тому числi й холоду) для змiцнення здоров’я й профiлактики захворювань. Свiдоме застосування загартовуючих процедур потребує вiд дитини певного рiвня фiзичної культури. Вона формується в учнiв протягом усiх рокiв навчання в школi шляхом роз’яснювання, переконання, органiзацiї їх практичної дiяльностi на уроках та в позакласнiй роботi.

Система занять школярів фізкультурою й спортом включає такі пов’язані між собою форми:

-        уроки фізичної культури;

-        фізкультурно-оздоровчі заходи протягом шкільного дня;

-        позакласна спортивно-масова робота;

-        позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання;

-        самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на майданчиках, стадіонах тощо.

Формувати здоров’язберігаючу компетентність учнів на уроках фізичної культури можна засобами фізкультурно-оздоровчої роботи, серед яких виділяють наступні:

-         ранкова гігієнічна гімнастика;

-         професійна прикладна фізична підготовка (ППФП);

-         ритмічна гімнастика;

-         атлетична гімнастика;

-         аеробіка;

-         оздоровча ходьба;

-         вправи на релаксацію;

-         вправи оздоровчих систем.

Мета всіх здоров’язберігаючих освітніх технологій, засобів, прийомів – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отримані знання в повсякденному житті.

ІV. Технологія досвіду

Проблема формування здорового способу життя охоплює широкий спектр питань. Але необхідність збереження здоров’я потребує всебічного й комплексного вивчення всіх можливих форм укорінення в систему освіти формування здорового способу життя.

Принцип оздоровчої спрямованостi фiзичної культури, на який я спираюся у своїй діяльності,  полягає в органiзацiї фiзичного виховання, i зокрема занять фiзичними вправами, які сприяють профiлактицi захворювань учнiв, змiцненню їх здоров’я. У ходi фiзичного виховання слiд забезпечувати таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи й рiзних форм практичних занять фiзичними вправами, при якому фiзична культура стає усвiдомленим обов’язковим компонентом режиму дня школяра.

Спрямованiсть навчальної й позакласної роботи з фiзичної культури на масове охоплення учнiв систематичними заняттями фiзичною культурою й спортом великою мiрою сприяє змiцненню здоров’я вихованцiв школи, пiдвищенню рiвня їх фiзичної й розумової працездатностi.

Вищезазначене досягається в навчально-виховному процесі, по-перше, шляхом проведення гiмнастики перед заняттями, яка проводиться в школi за 20 хвилин до початку урокiв. На вiдмiну вiд ранкової зарядки для гiмнастики перед заняттями iснують деякi обмеження (виконується в шкiльнiй формi). Проте, це не зменшує її значення для розвитку фiзичної культури школярiв. Адже не секрет, що для бiльшостi учнiв загальноосвiтнiх шкiл ранкова гiмнастика вдома не є обов’язковою. І лише за умови масового залучення дiтей до повсякденного виконання ранкової зарядки вiдпаде необхiднiсть у гiмнастицi перед заняттями.

По-друге, проведення фiзкультхвилинок пiд час урокiв, які сприяють пiдвищенню розумової та фiзичної працездатностi учнiв. Видатний росiйський вчений-педагог К.Д.Ушинський зазначив: «Дайте дитинi трохи порухатися, і вона знову подарує вам 10 хвилин уваги, а десять хвилин жвавої уваги, якщо ви зумiли їх використати, дадуть вам бiльше, нiж цiлий тиждень напiвсонних занять». У зв’язку з цим вченi рекомендують вiдводити на кожному уроцi, особливо третьому і наступних, 1-2 хвилини для проведення фiзькультхвилинки. Перед її початком провiтрюється класна кiмната. Потiм пiд керiвництвом учителя учні виконують ряд фізичних вправ. Особлива увага придiляється тим вправам, якi допомагають запобiгти негативному впливові сидячого способу життя на фiзичний розвиток дитини (порушенню постави й деформацiї будови тiла), сприяють бiльшому насиченню органiзму киснем.

По-третє, організація діяльності учнів під час перерв, які мають проводитися на свiжому повiтрi й узимку. При цьому дiтям слiд постiйно рухатись, а вправи виконувати бiльш iнтенсивно. Бажано, щоб усi фiзкультурно-оздоровчi засоби на великих перервах здiйснювалися в iгровiй, а якщо рiвень пiдготовленостi учнiв приблизно однаковий, то й у змагальнiй формi. На перервах потрiбно органiзовувати тiльки вже засвоєнi учнями iгри чи руховi дiї.

Щоденне проведення в школi гiмнастики перед заняттями, фiзкультхвилинок i рухливих перерв сприяє пiдвищенню не тiльки фiзичної, а й розумової працездатностi учнiв.

Сьогодні фізичне виховання повинно сприяти розвитку здоров’язберігаючої компетентності учнівської особистості, формуванню навичок здорового способу життя школярів. Тому свою педагогічну діяльність спрямовую саме на реалізацію вищезазначених завдань.

З метою досягнення здоров’язберігаючого компоненту особливу увагу на уроках приділяю емоційному настрою учнів, тактовно виправляю помилки, допущені учнями, включаю до уроку змагальні елементи, рольові ситуації, заохочення, ускладнення завдань, яке в свою чергу викликає в учнів бажання долати труднощі, досягати успіхів у виконанні складних завдань.

Так, на уроках у старшій школі, на яких за мету ставлю формування свідомого ставлення до власного здоров’я, використовую елементи оздоровчого масажу та хореографії, музично-ритмічні вправи. У молодшій школі обов’язкові дихальні та звукові вправи. Середня ланка школярів з інтересом сприймає кольорову терапію, ароматерапію.

Обов’язковим елементом кожного уроку є теоретичний компонент. Щоб зробити вивчення теорії цікавим, використовую випереджаючі завдання, виконуючи які, учні самостійно готують інформаційні довідки з питання, що вивчається.

На початку уроків у 1-11-х класах (а можливо, й у основній частині уроку)   обов’язковим є проведення розминки. Виконують її самі діти, готуючи самостійно й заздалегідь.

Хочу зазначити, що використання музики на уроці надає позитивне забарвлення уроку та окремим його частинам, на яких музичний супровід є доцільним.

В освітній процес широко впроваджую здоров’язберігаючі технології, які передбачають: зміну видів діяльності, чергування інтелектуальної, емоційної, рухової видів діяльності; групової й парної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності, вчать умінню поважати думки інших, висловлювати власні думки, дотримуватися правил спілкування; проведення ігрових ситуацій, нестандартних, інтегрованих уроків. Більшість таких прийомів і технологій я застосовую на своїх уроках:

-         «Стратегія заохочення»;

-         розігрування ситуації за долями;

-         дискусію;

-         «Мікрофон» (швидше висказування, швидше опитування);

-         стимуляційні ігри, близькі до рольових;

-         «Мозковий штурм»;

-         роботу в малих групах;

-         роботу в парах тощо.

Упроваджуючи здоров’язберігаючі технології в навчально-виховний процес, я дію за такими правилами:

-         не допускаю перевантаження учнів, визначаючи оптимальний обсяг навчальної інформації й способи її надання;

-         враховую інтелектуальні та фізіологічні особливості учнів;

-         планую такі види роботи, які сприяють зниженню втоми.

З метою реалізації цілей здоров’язберігаючих освітніх технологій також упроваджую в навчально-виховний процес наступні форми й прийоми:

-         рухової спрямованості (фізичні вправи, фізкультхвилинки, динамічні перерви, лікувальна фізична культура, рольові ігри та інші);

-         оздоровчі сили природи (сонячні та повітряні ванни, водні процедури, фітотерапія, вітаміннотерапія та інші);

-         гігієнічні (виконання санітарно-гігієнічних вимог; особиста та загальна гігієна, дотримання режиму дня та режиму рухової активності, режиму харчування та сну тощо).

У розвитку здоров’язберігаючої компетентності учнів у позаурочний час важливу роль відіграють домашні завдання.

Позаурочну виховну роботу також спрямовую на збереження здоров’я учнівської молоді та популяризацію активного здорового способу життя й спорту. Традиційними в школі є загальношкільні й родинні спортивні свята («Ну-мо, хлопці!», «Разом з мамою, разом з татом!», «Козацькі розваги», «Юні олімпійці»). Узвичаєними для учнів школи стали туристичні походи восени та навесні, які сприяють не тільки збереженню здоров’я дітей, а й виховують любов до рідного краю.

У свою педагогічну діяльність упроваджую нестандартні форми проведення уроків і заходів:

-         уроки-змагання;

-         уроки-ігри;

-         уроки-мандрівки;

-         уроки-конкурси;

-         уроки-свята тощо.

Саме вищеназвані види вправ, інноваційні технології й методи, нестандартні форми уроків сприяють формуванню позитивної мотивації до занять фізичною культурою, що, у свою чергу, впливає на розвиток здоров’язберігаючої компетентності учнів і сприяє росту рівня здоров’я школярів.

На мою думку, фізичне виховання не повинне проходити без урахування реального стану здоров’я даної дитини, інакше воно може зашкодити їх фізичному та психічному здоров’ю. Підбір і застосування фізкультурно-оздоровчих форм і засобів повинен здійснюватися виважено та індивідуально до природних здібностей і рівня здоров’я кожної учнівської особистості.

V. Висновки

В основі формування здоров’язберігаючої компетентності учнів лежить звичайний інтерес. «Як зробити так, щоб дітям було цікаво вчитися?» - це питання я задаю собі щоразу. І тепер вже цілком переконана, що різноманітні форми, методи та прийоми активного навчання – шлях до успіху в роботі з дітьми. Підтвердженням цього є наступне.

У результаті застосування вищеописаної системи фізкультурно-оздоровчих засобів і форм прослідковується позитивна динаміка підвищення мотивації учнів до занять фізичною культурою:

Також підвищення рухової активності, установка на оздоровчу діяльність; мотив «зміцнити своє здоров’я» шляхом виконання здоров’язберігаючих заходів; бажання та намір дотримуватися їхніх вимог, використовуючи знання, уміння й навички; переконання в необхідності ведення здорового способу життя – сприяють підвищенню рівня сформованості здоров’язберігаючої компетентності школярів.

 

Учні із задоволенням відвідують уроки; беруть активну участь у змаганнях, спартакіадах, олімпіаді з фізичної культури, у яких мають високі результати.

Пiдводячи пiдсумки, можна зазначити, що головним завданням у діяльності школи на сучасному етапі повинно бути збереження й зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації здорового способу життя. Тому в подальшій педагогічній діяльності планую продовжити роботу з формування здоров’язберігаючої компетентності учнів, спрямовувати її на розвиток навичок здорового способу життя, на формування позитивної мотивації до занять спортом. З цією метою – ширше впроваджувати інноваційні технології навчання, використовувати вищеназвані засоби й форми фізкультурно-оздоровчої роботи.

 Звичайно, вирішення проблеми збереження здоров’я дітей та підлітків потребує спільної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків. Однак особливе місце  та відповідальність у оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна й має всі можливості для того, щоб зробити освітній процес здоров’язберігаючим, і в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров’я сучасних школярів, а про майбутнє України.

Моє проблемне питання